Олександр Дмитренко (нар. 1959) — живописець, скульптор, дизайнер, майстер інсталяцій та перформансів, режисер, джазовий музикант (контрабас, гітара), керівник джазових ансамблів. Куратор виставок, організатор конкурсів художників та художниць. Член Національної спілки художників України, президент Київської обласної організації НСХУ, директор Академічної художньої школи м. Біла Церква Київської області. Лауреат премій імені Івана Нечуя-Левицького (2006) та премій імені Івана Сошенка (2019), Міжнародної премії імені Григорія Сковороди (2021).
КОСМОГРАФІЧНА ТАЄМНИЦЯ
НОВОЇ СТЕРЕОМЕТРІЇ ВИННИХ БОЧОК
(Камера обскура)
або
пригоди Йоганна Кеплера в австрійському Граці
Вибираючи тему нового проекту, художник звернув увагу на історію перебування у Граці видатного математика та астронома, фізика (механіка, оптика) – Йоганна Кеплера. Серед головних знахідів та досліджень Кеплера сьогодні вважають його закони руху планет, нині відомі як закони Кеплера.
В своєму проєкті Олександр вважав за важливе сьогодні художніми засобами показати трагічну сторону такого явища, як переміщення художніх творів Якщо рухи планет відбуваються за природним законом (відкритим Кеплером), то переміщення творів мистецтва дуже і дуже часто історично проходять у незаконних формах. Незаконних у контексті законів фізики, а й у контексті законності юридичної. Це особливо виразно проявляється в умовах ведення різного роду воєн. Сьогодні Україна, а отже, і можливо впевнено сказати, що і вся Європа перебувають в умовах жорстокої масштабної війни.
“Я живописець і добре знаю, що станкові твори на полотні живуть та експонуються натягнутими на підрамники. Художники пишуть на полотнах натягнутих на підрамники, набагато рідше на полотнах наклеєних на картон, але такі випадки доволі рідкісні і вони відносяться лише до творів невеликих розмірів).
Але трапляюся рідкісні випадки, коли полотна залишають підрамники і далі якийсь час перебувають у вигляді якогось “аркуша”, який можна розстелити на горизонтальній поверхні, згорнути в рулон або (не дай Боже!) переломивши, скласти кілька разів у плоску форму. Дуже важливо згадати, коли це відбувається. А таких випадків небагато, але майже всі вони так чи інакше є злочинними. Злочинні або за своїми мотивами, або з причин неприпустимої недбалості, непрофесіоналізму. Коли при викраденні полотно треба переміщати, то його, як правило, попередньо зрізають з підрамника і згортають в рулон. Коли велике полотно вилучають із експозиції і на довгий час поміщають у музейні запасники, тоді для економії простору у запасниках живописне полотно намотують на вал. І ще є випадок, коли при поспішній евакуації (наприклад при наближенні фронту під час війни) полотна знімають з підрамників і згортають у рулони. Все це згубно для картин, все це пов’язано з ідеєю вкрасти, приховати чи знищити твір. Художні твори можна порівняти з планетами за своєю органічностю, масштабностю, багаторівностю, взаємозв’язку творів між собою в історичному просторі. Станкові твори самодостатні і залишаються такими незалежно від місця знаходження, але це тільки тоді, коли твір залишається в незмінній своїй фізичній формі. І коли раптом настає момент, коли в порушення законів полотно залишає підрамник і починається його рух, художній твір починає рухатися, а законів такому руху людство у себе не має і тому неминуче над усім цим рухом висить загроза загибелі.
Я створив шість полотен, зрізав їх з підрамників і маю намір експонувати їх так, як живуть полотна, коли їх раптово зрізають, знімають з підрамників і відправляють кудись невідомо. Вони можуть лежати, їх можна згорнути у рулон, переламати. Вони існуют , і їхня матеріальність очевидна, але вони беззахисні і нас дуже турбує те, що рухи картин знятих, зрізаних з підрамників не мають законів, а значить вони в небезпеці. Це означає, що йде війна. І має бути інакше. А планети рухаються за законами Кеплера, інакше бути не може.
