Елена Субач – українська художниця та кураторка. Працює переважно з медіумом фотографії. Народилась в 1980 р в Червонограді (Україна).
Основними темами її художньої практики є: життя в провінції, релігія, пошук зв’язків між міфологію та ідентичністю, її приватні стосунки зі світом та рідною країною, з життям та смертю. Протагоністами її історій стають унікальні люди, спільноти та місця. Елена працює як правило з тим, що традиційно не привертає увагу громадськості, з чимось малим і непомітним, з так званими тихими темами. Та за допомогою фотографії має можливість і силу надати цьому сенс та привернути увагу .
До фотографії Елена прийшла у 2012 році, переїхавши до Львова та приєднавшись там до фотографічної спільноти 5×5/Дзиґа. Вона є членкинею «Української Фотографічної Альтернативи ».
Публікувалась у таких виданнях, як Gup magazine, British Journal of Photography, SZ Magazine, C41, It’s Nice That, Lensculture, Calvert Journal, Der Greif, Bird in Flight, Sandvich Magazine, Knock Magazine. Її роботи були представлені на персональних та групових виставках у Великобританії, Нідерландах, Німеччині, Франції, Польщі, Швеції та Україні. Живе та працює у Львові.
Тривожний дім
«Під час резиденції я почала працювати з новою для себе технікою — паперовим колажем. Інтенція була наступна: через матеріальність паперу, знайденого в іншій країні, через процес руйнування вихідного зображення, надати спогадам про дім форми та ваги, перенести їх зі світу уявного в дійсність та, можливо, таким парадоксальним чином, відродити їх у новій якості. Таким чином виникла серія «Тривожний дім», що складається із зображень різних за функціональністю приміщень в домі, зміни в них уважно розглядаються , як при медицинському скануванні, затемнення — те, що підлягає видаленню, а решта простору — лікуванню та реабілітації».
Напросвіт
«Тема тіні стала ключовою і при створенні цифрових колажів серії «Напросвіт».
В спогадах про Френсіса Бекона є історія, де він вказує свому співрозмовнику: «Бачите, як вона вбирається у фігуру, мов хвороба?» Деякі художники розглядали тінь як засіб зробити об’єкти реальними, створюючи ілюзію, але Бекон сприймав тіні як привиди, які супроводжують життя: як постійне нагадування про його крихкість та вразливість. Одного разу йому приснилося, що він знищив свою тінь на стіні, думаючи: «Це допоможе моєму мистецтву». Я поки що не можу знищити тіні, котрі загрожують моїй країні та нашим домам, але я намагаюсь їх оприявнити та промаркувати для подальшої боротьби».
