Ліля Петрова (Харків) — випускниця кафедри графіки Харківської державної академії дизайну і мистецтв за фахом «Книжкова графіка».
Працює з графікою, ілюстрацією, взаємодією графічного та вербального, а також із керамікою. Вивчає практики народного мистецтва, співпрацює з українськими брендами одягу, створює комікси та зіни. Розробляє власний графічний всесвіт, де, стикаючись з життєвими проблемами, наївні створіння травмуються, пізнають світ та ставлять собі важливі запитання. У творчості займається темою неосяжності та абсурдності буття.
Учасниця багатьох виставок та резиденцій в Україні та закордоном. Займається незалежною художньою практикою, викладає малюнок у Харківській школі архітектури.
Сонячні куточки й стіни
«Розмірковуючи про те, чим для мене є дім, з чого складається цей образ, які маю асоціації до нього, згадувала хороше й затишне: дитинство, ігри, мною сконструйований порядок на поличках й підвіконні, визирання у вікно, пташиний спів, тепле сонячне світло, що утворює тіні від дерев на стінах кімнати чи відбивається у вікні дому навпроти. Згадувала безпечне й прикрашене місце.
Нині це місце, де сформувався образ дому, з яким асоціюється дім, перебуває у постійній небезпеці через війну, має вибиті, й залатані вікна, понівечений уламками вид за ними, знаходиться у стані періодичного здригання від вибухів. Однак, сонечко продовжує світити, проникає у вцілілі вікна, кидає тіні на стіни у порожній кімнаті.
Так згадка про дім останні два роки сповнена для мене туги, гніву, розпачу, страху, ніжності, радості, втіхи. Бо й у часи чогось схожого на апокаліпсис співають пташки, продовжує світити й гріти сонечко, прострілені дерева і дома продовжують відкидати тіні. Сонечко лагідно світить, все бачить, шкода, що не може зарадити небезпеці.
У серії «Сонячні куточки й стіни» спробувала через взаємодію дитячо-наївної за формою та химерної за змістом паперової скульптурки й сонячного світла розказати про трансмутовані куточки й стіни, кімнати й віконця, що й в стражданнях не позбавлені сонця».
